1. Поняття І види інтелектуальної власності за законодавством України Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно - страница 2

та договір на його передачу. Автореф. канд. дис. Харків, 1994, с. 14 15.


(


25) Див.: Закон України , Відомості Верховної Ради України, 1994, № 13, ст. 64.


15


лючне право дозволяти чи забороняти їх відтворення та розповсюдження. Ст. 35 цього ж Закону також приписує, що організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тощо.


Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін . Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору(


26).


Отже з вищенаведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.


На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований в певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються у власності і в володінні Їх авторів.


Право користування об'єктом права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкту чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо мова йде про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такій спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвілліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж мова йде про результати технічної творчості, то їх також може використовувати або сам автор цього витвору, спадкоємці або по його ліцензії інші особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво. Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результату.


Безумовно, використання об'єктів інтелектуальної власності може мати місце в будь який доцільний спосіб, що не суперечить чинному законодавству.


Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своє життя. Природа наділила ту чи іншу


(


26) Див.: Іnternatіonal Bureau of WІPO. The Elements of Іndustrіal/ WІPO /ІP/ACC/86/1/58 62.


16


фізичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні цінності.


В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, які б створювали зазначені цінності тільки заради власного задоволення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб поліпшити своє особисте життя чи життя своїх близьких слід визнати нормальним явищем, і нікому не спаде на думку такі дії засуджувати.


Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної власності зумовлюються характером самого об'єкту (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.


Ст. 14 Закону проголо


шує, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь якій формі і будь яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір різними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік способів, якими можна використати твір. Проте, й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні твори та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом їх копіювання, фотографування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених способів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання, тобто відтворення поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та декоративно прикладні твори можуть використовуватися в промислових виробах(


27).


Музичні і музично драматичні твори можуть використовуватись в кіно і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, а його правомірність. Істотне значення для визначення способу використання того чи іншого твору має доцільність використання та його ефективність.


Багато з технічних рішень так і не знаходять використання, причини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого господарювання. Винахід чи корисна модель не можуть бути використані в промисловості, оскільки їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. Наведені та багато інших, передбачених законом, способів використання результатів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися і використовуються відповідно до їх характеру таким же чином, як об'єкти звичайного права власності.


(


27) Див.:Исханов У. К. Права авторов произведений изобразительного искусства. М., 1966. С. 90, 110 та ін.


17


Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права власності. Мова йде про виключення із загального правила, за яким результат творчості може бути використаний лише тільки за дозволом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли дозволяється використовувати результат інтелектуальної діяльності без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством, і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону(


28). Допускається також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності(


29).


Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це особливість тільки інтелектуального права власності. Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим особам в користування, як правило, за плату.


Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право використання об'єкта на свій розсуд нічим не відрізняється віл цієї ж правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.


Слід відзначити, що право використання результату інтелектуальної діяльності, на нашу думку, є чи на найширшою правомочністю суб'єкта права власності взагалі і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник зазначеного об'єкту одержує очікувані ним вигоди, прибуток тощо. Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінніце закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна(


30). Такі правомочності, як володіння і користування часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності віл імені власника. Право розпорядженняце така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте, чинне законодавство передбачає винятки із цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.


Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, в тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право


(


28) Див.: наприклад, ст. ст. 15 18 Закону . (


29) Див.: Кузнецов М.Н. Охрана результатов творческой дсятельности в международном частном праве. М., 1988. С. 147; далі. (


30) Див.: Загальна теорія цивільного права. К., 1992. С. 250.


18


власності. Так, відповідно до Закону України (п. 6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно ж може бути вчинене і самими власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності(


31).


В зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, в сипу зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати своє право розпорядження для здійснення іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, шляхом конфіскації і реквізіції.


Всі ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь які цивільно правові правочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Ст. 23 цього ж Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності на винахід чи корисну модель( ст. ст. 24, 25, 26). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпорядженням). Проте, висновок про можливість заповідання права власності на винахід чи корисну модель можна зробити із тексту ст. 8 Закону, за якою право на одержання патенту має винахідник або його спадкоємець (незалежно від того, чи це спадкоємець по закону чи по заповіту). Відповідні норми містяться у Законі України , в Законі України (


32) та інших законодавчих актах.


Отже, за названими законодавчими актами суб'єкту права промислової власності, як і будь якому власнику надається право вчи


(


31) Див.: Милан Баргошек. Римское право. Понятия. Термины. Опредсления. М., 1989. С. 294.


(


32) Див.: Закон України . Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34; Закон України . Там же, № 7, ст. 36.


19


няти будь які цивільно правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Іншими словами, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою ж правомочністю, як і будь який інший суб'єкт права власності.


Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже підкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної власності проголошується багатьма правовими системами світу. Було проголошено воно і в радянському праві. Ст. 23 Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р. містила норму, що володілець виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження. Проект Закона СРСР в ст. 8 п. 2 надавав винахіднику чи його правонаступникам також лише виключне право, але уже тільки на використання винаходу(


33). Основи цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. також в ст. 145 проголошували: ...(


34). Ця ж норма відтворена і в ст. 10 Патентного Закону Російської Федерації від 23 вересня 1992 р. В ній сказано: ...(


35). Майже слово в слово ця норма відтворена вет. 1115 проекту Модельного кодексу (


36).


Такої ж позиції дотримується і Закон України . Ст. 14 п. 1 цього Закону проголошує: . Дещо своєрідну позицію посідає Закон України від 21 квітня 1993 р.(


37), в ст. 4 якого записано: (підкреслено авторомО. П.). В той же час ст. 8 цього Закону проголошує, що патент належить заявникові на праві власності, Отже, право власності на сорт належить невідомо кому, бо патентовласникові належить лише виключне право на використання сорту. Право власності на патент належить особі, що його одержала.


Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключних прав на використання твору науки, літератури і мистецтва визначається ст. 1083 Модельного кодексу. До цього кола відно


(


33) Див.: Закон СССР (проект). (


34) Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР, № 26, ст. 733. (


35) Див.: Сборник официальных документов по охране промышленной собственности в Российской Федерации. Киев. 1993. (


36) Див.: Гражданский кодекс (проект). Часть вторая. Модель. (


37) Див.: Голос України. 1993, 23 червня.


20


сяться право відтворення, розповсюдження, публічний показ, прокат екземплярів тощо. Ст. 1085 встановлює, що володілець виключного права може ним розпорядитися на свій розсуд: правовласник може по договору передати своє право на використання твору іншій особіправонаступнику. За таким договором до правонаступника переходять всі права на використання твору, передбачені ст. 1083 цього ж Кодексу. Що це можуть бути за договориКодекс не визначає. Отже, це можуть бути будь які цивільноправові договори на відчуження прав на твір чи на використання твору. Тобто, іншими словами, суб'єкту виключного права на використання твору належить також правомочність розпорядження, як і будь якому суб'єкту права власності. Будь якої відмінності ми тут не вбачаємо.


Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 1115 цього ж Кодексу також проголошує виключне право на використання результатів технічної творчості. Ст. 1116 п. 3 встановлює, що це право може переходити до другої особи правонаступникув спадщину, за договором про передачу права, затрудовим договором, за умови створення результату в порядку виконання службового завдання та за іншими підставами, передбаченими чинним законодавством. Такі ж правові приписи ми знаходимо і в Законі України та . Ст 27 Закону про авторські права приписує, що майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі. Така передача оформляється авторським договором. Ст. 9 п. З Закону також надає можливість власнику патенту, який є автором сорту, передати право на патент будь якому громадянину чи юридичній особі, яка стає правонаступником власника патенту.


Немає потреби аналізувати інші законодавчі акти про інтелектуальну власність Російської Федераціїпро відчуження майнових прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Всі вони містять норми, за якими патентовласники володіють такою ж правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці у змісті цієї правомочності немає.


В усьому світі результати інтелектуальної власності визначаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в оборот і в такій спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність всіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь які цивільно правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності(


38).


(


38) Див.; Патентное законодательство зарубежных стран. Т. І, М., 1987; Т.ІІ. М., 1987; Матеріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки. Книга 3. К., 1993.


21


Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що в змісті цієї правомочності, як між іншим і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається будь яка різниця і в правовому режимі понять і . Суб'єкти як права інтелектуальної власності, так і виключного права на використання об'єкту інтелектуальної діяльності володіють одними і тими ж правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної відмінності.


Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по різному. В Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії США та деяких інших результати Інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Італії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипту та в деяких інших ці ж результати визнаються


об'єктами виключного права на використання(


39).


Проте, аналіз, передусім, патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, в правовому режимі цих узагальнених понять відмінностей також Немає. Різні визначення зазначених понять зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.


Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певну розбіжність у визначенні цих понять. Як уже відзначалось вище, одні закони визнають право власності на об'єкти технічної творчості, іншітільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній і тій же правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права інтелектуальної власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати такими міркуваннями.


По перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив чоботи собі, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником. Чому ж письменник, що написав твір, поетвірші, художниккартину, не визнаються власниками свого творіння. Це не вкладається у свідомості творців. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (ст. ст. ІЗ і 41 Закону України ).


(


39) Див: Патентное законодательство зарубежных стран. В 2 х томах.


22


По друге, кожний громадянин, не вдаючись в юридичні тонкощі, все ж досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він досить добре знає, що те, що він створив,це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте, він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь яким автором результату творчої діяльності, що цей результат його власність, настільки усталена реальність, з якою не рахуватися не можна. Ця правова дійсність в значній мірі знайшла адекватне відображення в чинному законодавстві, але ще не повністю.


По третє, визнання на результати творчої діяльності права власності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще в якійсь мірі рахувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але ж той же твір ніби то не належав і нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може продовжуватися без кінця. Сучасний автор буде почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твірце його власність і він має право поступати з ним так, як і будь який інший власник майна.

9499335636046713.html
9499514132317235.html
9499620268356506.html
9499677638319013.html
9499734599926504.html