І. М. Золотарьова конспект - страница 3

^ 1. Поняття індивіда та особистості.
2. Особистість та індивідуальність.

3. «Я-концепція».

Поняття індивіда та особистості принципово різні. Поняття «індивід» фіксує факт належності людини до роду людей в цілому: індивідом є і немовля, і літня людина, і талановитий вчений, і психічно неповноцінна людина. Дане поняття відтворює лише родову належність. У ході життя, спілкування та діяльності людина набуває особливої якості, що носить назву «особистість». Поняття «індивід» та «особистість» єдині, але не тотожні.

Особистість кожної людини відзначається належними лише їй психологічними рисами, що і становлять індивідуальність.

Індивідуальність – це сполучення психологічних особливостей, своєрідних ознак людини, що становлять її своєрідність, її відмінність від інших людей. Індивідуальність виявляється у рисах темпераменту, характеру, у наявності або відсутності здібностей. Поняття «індивідуальність» та «особистість» також єдині, але не тотожні. Структура особистості ширше структури індивідуальності, вона містить у собі також аналіз відповідних форм поведінки людини, в яких представлено риси індивідуальності

Особистість формується у процесі діяльності людини та спілкуванні, у взаємодії з іншими людьми. Тому аналіз даного поняття відбувається у контексті «людина – соціальна група» та вивчається соціальною психологією.

Вивченням індивідуальних рис людини як частини її особистості займається окремий розділ психології, що носить назву диференціальна. У цьому розділі вивчаються такі індивідуально-психологічні особливості, як темперамент, характер, здібності. Особистість можна вивчати також шляхом аналізу її соціальної функції, ролі у тій або іншій групі людей. Цей аспект пов`язаний із розділом соціальної психології. Поняття особистості складне та багатопланове. Знайомство з ним передбачає розкриття змісту таких розділів загальної психології, як диференціальна та соціальна.

Одним з найважливіших понять психології є поняття «Я-концепції».

«Я-концепція» розглядається як соціально-психологічний феномен, під яким розуміють складний зіставлений образ, що містить у собі сукупність уявлення особистості про саму себе разом з емоційно-оціночними компонентами таких уявлень. Подібна концепція формується протягом життя людини на базі взаємодії зі своїм психологічним оточенням. Найважливіші положення «Я-концепції» можна представити таким чином: поведінка людини є результатом її світосприйняття, що містить також відповідну систему цінностей із соціокультурного середовища та відбивається у ставленні як до себе, так і до інших людей. У структурі «Я-концепції» можна виділити три рівні: фізичний Я-образ, зумовлений потребою у фізичному благополуччі організму; Я-образ соціальної ідентичності, пов`язаний з потребою людини належати до спільноти; диференціюючий Я-образ, що характеризує знання про самого себе порівняно з іншими людьми, завдяки чому людини може відчувати себе унікальною особистістю та самореалізуватися.


^ ОСОБИСТІСТЬ ТА ПРОФЕСІЯ


1. Вплив професії на особистість.

2. Стадії професійного розвитку особистості.

Питання співвідношення понять особистість та професія у сучасній психології вирішується неоднозначно. Перша точка зору (американський психолог Парсонс) заперечує вплив професії на особистість. На його думку, обрав професію, особистість не змінюється на шляху її опанування, лише мати чітке уявлення про себе, свої здібності та професійні вимоги до обраної професії.

Інша точка зору (В.Д.Шадриков, Ю.П.Поваренков та деякі зарубіжнні психологи) є найбільш популярною та базується на визнанні факту впливу професії на особистість на шляху професійного розвитку. Прихильники даної концепції процес формування особистості професіонала назвали професіоналізацією. Професіоналізація розпочинається з моменту вибору професії та продовжується протягом усього трудового життя. Професіоналізація має чотири етапи: пошук та вибір професії, опанування професії, соціальна та професійна адаптація, виконання професії.

У психології розрізняють прогресивну та регресивну стадії професійного розвитку.

Прогресивна стадія професійного розвитку пов`язана із формуванням мотивів професійної діяльності. Американський психолог А.Маслоу аналізує п`ять типів потреб, що лежать в основі формування мотивів трудової діяльності: фізіологічні потреби ( спрага, голод); потреба у безпеці (захист від будь-яких незручностей та негараздів); потреба у соціальних зв`язках (спілкування, дружба); потреба у самоповазі (визнання та схвалювання іншими людьми); потреба в самоактуалізації (реалізація себе, своїх можливостей та здібностей).

Регресивна стадія професійного розвитку – це негативний вплив процесії на особистість. Наслідки такого впливу можуть призвести до так званого стану психічного вигорання, що характеризується емоційною спустошеністю та втомою від роботи, цинічним ставленням до своєї праці, відчуттям відсутності будь-якого успіху. Як правило, стан психічного вигорання притаманний людям, що, по-перше, вже мають достатньо високий рівень досягнень, по-друге, володіють професією, що базується на спілкування та великій кількості контактів поміж людьми. Деякі дослідники пов`язують психічне вигорання з депресією та розчаруванням у роботі, що приходить з віком. Дія даного феномена не має зворотного шляху: виникнув один раз, він продовжує розвиватися. Розвиток психічного вигорання можна загальмувати шляхом припинення роботи на деякий час та відпочинку.

Ще один прояв регресивної стадії професійного розвитку – професійна деформація – формування негативних рис особистості під впливом професії.

Особистісні якості людини багато в чому залежать від специфіки її праці, і з часом така специфіка відбивається на поведінці та характері людини. Наприклад, юристу притаманна пильність, спостережливість, вчителю – дидактичний стиль спілкування, слідчому – підвищена критичність та підозрілість. Крім того, професійна деформація може служити проявом надмірної захопленості роботою, що характеризується глибокою спеціалізацією у одній сфері діяльності та повною неосвіченістю і навіть невіглаством у будь-якій іншій сфері, не пов`язаній безпосередньо із професійною. Прагнення зануритись виключно у роботу являє собою своєрідний психічний захист від повсякденного життя та його проблем.

Таким чином, професійна діяльність може змінювати особистісні якості людини як позитивно, так і негативно, що завжди потрібно мати на увазі при виборі майбутньої професії.


^ ОСНОВИ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ


ТЕМПЕРАМЕНТ


1. Поняття темпераменту. Темперамент та тип вищої нервової

діяльності.

2. Типи темпераменту.

3. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності. Роль

темпераменту у професійній діяльності.


Темперамент – індивідуально-психологічна особливість людини, що фіксує динамічні прояви її психіки.

Слово «темперамент» у перекладі з грецької мови – відповідне співвідношення частин. Ця назва пов`язана із так званою гуморальною теорією темпераменту, що мала місце у часи Аристотеля. Зміст її полягав в тому, що індивідуальні особливості людей пояснювались співвідношенням так званих соків або речовин ( від лат.humor – сік, що живить). Крім Аристотеля, явище темпераменту вивчали різні вчені у різні часи: Кант, Кречмер, Шелдон.

На початку ХХ століття І.П.Павловим було відкрито залежність темпераменту людини від так званого типу вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності – природжена якість як людей, так і вищих ссавців. Типи вищої нервової діяльності у людей та вищих ссавців тотожні.

В основу класифікації типів вищої нервової діяльності І.П.Павловим було покладено ті природжені особливості вищої нервової діяльності, що присутні у будь-якій психічній активності людини. Експериментальні дослідження дозволили дійти висновку про наявність таких якостей вищої нервової діяльності, як сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, співвідношення процесів збудження та заторможення. Різні сполучення вищеназваних ознак і призводять до існування різних типів темпераменту:

• сильний урівноважений швидкий – сангвінік;

• сильний урівноважений повільний – флегматик;

• сильний неврівноважений (нестримний) – холерик;

• слабкий тип – меланхолік.

Сангвінік – психічно активна людина, прагне до швидкої зміни вражень, має швидку реакцію, досить легко переживає невдачі, часто відрізняється непослідовністю.

Флегматик – людина, що відрізняється незворушністю, стійкістю прагнень та почуттів, слабким зовнішнім відтворенням психічного стану, повільністю.

Холерик – дуже активна та енергійна людина, емоційно збуджена, не завжди достатньо витримана.

Меланхолік – вразлива людина, відрізняється глибиною почуттів, стриманістю, послідовністю та повільністю, часто підозрілістю.

Темперамент людини можна виявити шляхом експерименту. Це якість природжена, що не змінюється протягом життя. Загальна тенденція педагогічної психології – у процесі виховання завжди спиратися на позитивні риси кожного типу темпераменту, не акцентуючи негативні. Наприклад, флегматик дуже пунктуальний, але недостатньо швидкий; сангвінік – активний, але не завжди послідовний, часто не доводить справу до кінця.

Темперамент не пов`язаний із інтелектуальними можливостями людини. Люди однакового темпераменту можуть мати різний рівень інтелекту, а люди однакового інтелекту можуть належати до різних типів темпераменту. Принципового значення у дослідженні даної індивідуально-психологічної особливості набуває поняття так званого індивідуального стилю діяльності. Саме тип темпераменту впливає на те, що однакову за змістом роботу будуть по-різному виконувати люди із різним темпераментом. Деякі професії потребують відповідних типів темпераменту, наприклад, ті, де неможливо працювати без відповідної швидкості реакції. Саме тому при виборі професії необхідно враховувати свій тип темпераменту.

У так званому «чистому» вигляді той або інший тип темпераменту зустрічається дуже рідко. Коректніше говорити про перевагу окремих рис того або іншого типу.


ХАРАКТЕР


1. Поняття характеру.

2. Типи акцентуації характеру.

3. Роль характеру у професійній діяльності.

Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин морального, соціального та економічного змісту. Це більш рухливе психічне утворення, що підлягає під коригування та прогнозування поведінки людини у тій або іншій ситуації. Характер може змінюватися також в житті кожного залежно від віку.

Слово «характер» позначає прикмету, це та індивідуально-психологічна особливість, що відрізняє одну людину від іншої. Інформація про характер дає можливість передбачити поведінку людини, з якою спілкуєшся, і відповідно до неї вірно спланувати власне свою. Це своєрідна програма поведінки людини, що має прояви за такими показниками:

• ставлення до себе (вимогливість, послідовність або самозакоханість, непостійність почуттів та вчинків);

• ставлення до людей (увага, ввічливість або зневажливе ставлення);

• ставлення до справи (серйозність, відповідальність або байдужість, нехтування);

• ставлення до речей (охайність або неохайність, надання речам великого значення або стримане ставлення до них).

Характер розглядається як комплексне утворення. Риси характеру людини складають своєрідні протиставлення: добро-зло, чутливість-байдужість, відповідальність-безвідповідальність та інші.

У психології існує декілька класифікацій характеру. Прийнято також розглядати не просто характер як індивідуально-психологічну особливість людини, а так звані типи акцентуації характеру. Акцентуація у даному випадку розглядається як крайній варіант норми при посиленні окремих рис характеру.

Можна визначити такі типи акцентуації характеру.

1. Інтроверт. Це, як правило, людина самодостатня, має дуже невелике коло спілкування. Інтроверти швидко втомлюються від людей, галасу. Вони, як правило, мають одного-двох друзів, але з цими людьми встановлюються дуже близькі та довірливі стосунки. Крайній варіант інтроверсії носить назву аутизм – це перевага самотності спілкуванню з іншими людьми.

2. Екстраверт. Протилежний тип. Люди даного типу, як правило, встановлюють для себе дуже широке коло спілкування, але близькі стосунки відсутні. У екстравертів багато приятелів, але немає друзів.

3. Сензитивний тип. Чутливий. Люди даного типу, як правило, вразливі, образливі, схильні підозрювати інших за будь-яких обставин.

4. Демонстративний тип. Люди даного типу схильні підпорядковувати собі інших, керувати, ставити себе на перший план.

5. Нестримний тип. Це дуже емоційні, нестримані у спілкуванні та вчинках люди. Вони відрізняються імпульсивністю та непослідовністю поведінки.

Характер у значній мірі залежить від темпераменту. Критерієм характеру вважається вчинок людини у тій або іншій ситуації.

Особливості характеру необхідно враховувати у процесі навчання, виховання та у професійній діяльності, особливо там, де робота потребує повсякденного спілкування.


ЗДІБНОСТІ


1. Поняття здібностей. Співвідношення здібностей та задатків. Види

здібностей.

2. Здібності та типологія людей.

3. Поняття коефіцієнту інтелектуальної обдарованості та таланту.

4. Формування здібностей.


Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, що являють собою умови успішності виконання відповідної діяльності та в цій діяльності формуються. Здібності формуються лише у тій діяльності, що за своєю структурою відповідає конкретним здібностям. В основі здібностей лежать так звані задатки. Задатки – морфологічні та функціональні особливості структури головного мозку людини. В умовах наявності відповідних форм діяльності із задатків можуть розвинутись відповідні здібності.

Здібності можна розглядати якісно та кількісно: до чого та скільки. Загальні здібності відповідають цілому ряду діяльностей, у яких формуються. Спеціальні – лише конкретному виду діяльності. Наприклад, музичні, художні, математичні.

Досліджуючи функціональні особливості лівої та правої півкуль головного мозку, І.П.Павлов дійшов висновку про те, що залежно від переваги кожної із них в загальній структурі психічної діяльності людини можна накреслити закономірність прояву відповідних здібностей. Згідно з цим вчений запропонував відповідний розподіл, своєрідну типологію людей. Розумовий тип – перевага лівої півкулі, художній – перевага правої півкулі. Перевага правої, в той же час, носить відносний характер з причини наявності у людини другої сигнальної системи, першості мислення над почуттями. У більшості людей дане співвідношення урівноважене. Це так званий середній тип. Загальний інтелект (IQ) можна виявити за такою формулою:


9496044550248165.html
9496239808695037.html
9496406929211113.html
9496485266222933.html
9496547532248679.html